Шляхетне зібрання

9.10.2015

Woman — Forbes Україна

Як змінилися українські колекціонери за останні три десятка років

До 10 жовтня в «Мистецькому Арсеналі» в рамках Art Kyiv Contemporary проходить виставка «Музейне зібрання. Українське сучасне мистецтво 1985—2015 рр. З приватних колекцій». 40 вітчизняних колекціонерів показують твори 70 вітчизняних авторів зі своїх зібрань.

Forbes дізнався у кураторів проекту Олександра Соловйова і Ігоря Абрамовича, як правильно дивитися виставку, які уроки потрібно з неї винести і де експозицію можна буде побачити в майбутньому.
 
— Як ви відбирали роботи для виставки?
 
Ігор Абрамович: Ми орієнтувалися в першу чергу з точки зору колекціонера. Є такі, хто збирає з 1990-х років — і там уже сам собою зібрався пул художників: з групи «Живописний заповідник», Марко Гейко, Олександр Дубовик, Матвій Вайсберг — імена, в принципі, відомі, це топові автори. Але експозиція — НЕ музейна збірка. Дуже важливо відзначити: це роботи з приватних колекцій, і це кураторське бачення.
 
Олександр Соловйов: Історія колекціонування мистецтва у нас майже синхронна історії того, що ми називаємо контемпорарі арт. І тому, й іншому — близько 30 років, все почалося в кінці 1980-х.
 
Перша хвиля колекціонування була деперсоналізованою, вона була пов'язана з корпоративними колекціями. Початковий капітал, перехід на ринкові рейки — багато банків і фінансових груп стали тоді збирати колекції. І тільки коли минуло півтора десятка років, з'явилися особистості колекціонерів, які збирали з різних причин, в тому числі — тому що це престиж або статус. Прийшло і якесь усвідомлення, відчуття, що це не просто хобі — а може стати справою «по любові». Тут вийшов парадокс: ми нарікаємо, що у нас не склався ринок. Але з іншого боку — колекціонери є. У нас — 40 імен, хоча список можна було продовжувати.
 
Коли ми почали працювати над проектом — ми не просто брали, ми вибирали — перед нами завжди була дилема вибору. Один і той же художник добре представлений і у того, і у того, і у того. Але ж «Мистецький Арсенал» не гумовий. І ми вже вибудовували своє кураторське бачення. Це наше бачення історичного зрізу — але це не історія мистецтва. Колекціонер може збирати хіти — і на виставці таких багато. Але іноді маленькі роботи Олега Голосія можуть бути важливішими для цілісної картини, ніж якісь масштабні речі.
 
Адже ми розуміємо, що сучасне мистецтво — це ще й інсталяції, і відео. Але чи стали ці його прояви колекційною нормою? Чи затребуване воно у колекціонерів? Ні — з різних причин, в тому числі і через нерозуміння, як такі твори зберігати або скільки за них платити. «Цариця полів» — це, звичайно, живопис. Чим Україна може і повинна пишатися. А також частково графіка і скульптура.
 
Дуже важливо, що представлені роботи належать саме вітчизняним колекціонерам. Адже чимало творів, особливо ранні — «розчинилися» за кордоном, недоступні.
 
Ігор Абрамович: Після відкриття виставки мені написав 74-річний американський колекціонер, який колекціонував Юрія Соломка, Арсена Савадова, Олександра Гнилицького, Олега Голосія. Питав, чи цікаво нам взяти на виставку роботи. Адже багато художників навіть не відстежували, хто їх на початку 1990-х купував і куди відвозив роботи.
 
— Як структурована виставка — як її правильно дивитися?
 
Олександр Соловйов: Ми розділили експозицію на умовні три періоди, причому не просто на десятиліття — а захопивши по половині десятиліття. У кожного періоду — своя специфіка і пріоритети. До того ж, нам було цікаво представити одного і того ж автора в різні періоди. У художників теж проходили метаморфози творчості: вони пройшли період фігуративу, потім перейшли до пластичної абстракції — як група «Живописний заповідник». Потім деякі — як Анатолій Криволап — знову повернулися до фігуративу, фовізму, пейзажу. Хтось почав експерименти з матеріалами — як Олександр Животков — на стику живопису і рельєфної скульптури.
 
— Чи змінювався смак у колекціонерів?
 
Олександр Соловйов: Ця виставка — ще й зріз попиту колекціонерів. Зміни — швидше стосуються покоління. Спочатку була тяга до певного кола художників — Олег Тістол, Арсен Савадов, Олександр Ройтбурд, Олександр Гнилицький, Тіберій Сільваші. А ось вже з другої половини нульових, коли прийшло нове покоління колекціонерів, з'явився інтерес до більш молодих художників. А зараз за першою групою молодих художників прийшла ще одна, яка відрізняється концептуалізованістю, дискурсивністю, перформативністю мистецтва. Сучасні молоді художники ставлять естетику над етикою. І багато колекціонерів відчувають пульс часу — і намагаються купувати зовсім вже молодих авторів. Що теж симптоматично — і ми хотіли натякнути і на це теж.
 
— Чи можна скласти узагальнений портрет українського колекціонера?
 

І.А.: Вони різні. Є старшого покоління колекціонери — а є більш молодого, і вони дуже сильно відрізняються. Це і по роботах навіть видно. У «старій гвардії» — зібрано все найкраще, ранні речі. А молоді колекціонери орієнтуються більше на молодь і на пізні роботи іменитих авторів. Хоча, починаючи купувати, тому що «подобається», вони потім цікавляться глибше — і шукають, наприклад, ранні роботи певних авторів. Колекціонування стає системним. Об'єднує їх одне — любов до українського мистецтва.
 
Одне із завдань виставки — прищепити інтерес до колекціонування. Приходить дуже багато молоді, років по 25, але які вже встигли заробити. І багато хто з них починають цікавитися.
 
Олександр Соловйов: Колекціонування дає поштовх до іншої діяльності. Це може бути якась нова фундація, яка буде підтримувати сучасне мистецтво. Це теж дуже важливий момент. Адже рано чи пізно виникає питання, де все зберігати. Адже, по суті, шлях всіх колекцій — це шлях в музей.
 
— Яка у виставки подальша доля?
 
Ігор Абрамович: По-перше, буде каталог. Там ми зібрали в три рази більше творів. Плюс там будуть фотографії з виставки — такий документ. Ведемо багато переговорів. Хочеться і в Харків відвезти — в «ЄрміловЦентр», і до Львова. І на Захід хочемо вивезти — показати тоді вже ще масштабніше.
 
Олександр Соловйов: Це повинні всі бачити.

Джерело:  http://forbes.net.ua/woman/1403474-blagorodnoe-sobranie